Штаб АТО о ситуации в регионе по состоянию на 24 апреля

Комментарий заместителя руководителя АТО на территории Донецкой и Луганской областей полковника Сергея Галушко о текущей ситуации в зоне АТО на 24.04.2015 

За минулу добу 23 квітня 2015 року бойовики вчинили 41 порушення режиму припинення вогню. Окрім того зафіксоване одне бойового зіткнення. Що стосується артилерії, то за цей час мали місце застосування артилерійських систем, а саме гармат на Донецькому та Маріупольському напрямах. Зазначу, що з загальної кількості мінометних обстрілів 19 були здійснено системами калібру 120 мм, тобто це більш ніж відверте порушення терористами Мінських домовленостей. Подібне важке озброєння мало бути виведене узагалі із зони конфлікту, але чомусь так не є.

Практично по всіх напрямах бойовики здійснюють перекидання бронетехніки до лінії розмежування. Навіть деякі відкриті джерела зазначають, що у складі колон помічені військовослужбовці російської армії. Зокрема, про це пишуть у соцмережах місцеві жителі, які бачили рух колон, спостерігали за цими танками. Вони як раз і свідчать про те, що це не місцеві бойовики.

15 квітня під час відео конференції тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Сході України представники української сторони запропонували так званим «ДНР» і «ЛНР» демілітаризувати територію навколо села Широкіне. Подібну позицію висловлювала і ОБСЄ. Це не випадково, бо для нас головний критерій – забезпечити безпеку місцевих жителів, які по різним причинам не змогли або не захотіли евакуюватися та сьогодні знаходяться під вогнем бойовиків. З огляду на це ми готові шукати цивілізовані шляхи збереження життя та здоров’я цих нещасних людей.

До речі, ми фіксуємо факти, що усередині окупованих територій є факти збройних зіткнень між самими бойовиками. Часто це буває навіть на блокпостах. І таке спостерігаємо по всіх напрямках. Причина проста – спочатку спиртні напої або щось подібне, а потім починаються місцеві «змагання», хто, вибачте, «крутіше». Це по-перше. По-друге, є певна кількість структур, які терористичне керівництво «ДНР» і «ЛНР» визнавати не хоче. Наприклад, на Луганському напрямку ми фіксуємо найбільшу зосередженість таких формувань, які намагаються зберегти максимальну самостійність у своїх діях від керівництва «ЛНР». Елітні підрозділи російської армії залучаються до ліквідації, до роззброєння як так званих «казаків», так і інших бандитів.

Вздовж державного кордону ми фіксуємо накопичення великої кількості російських військ, загальна чисельність яких понад 55 тис. чоловік. З них безпосередньо на територіїУкраїни на сьогодні перебувають 13 батальйонні та 4 ротні тактичні групи. Для нас не є таємницею, з якого воєнного округу, з якої бригади прийшли ці люди. Наприклад, з 15 омсбр Центрального ВО, 17 та 18 омсбр Південного ВО. Список, безумовно, можна продовжувати. Але загалом на території України перебувають близько 9 тис. російськихвійськових тільки в регулярних формуваннях. Це не враховуючи кількість російських військових в формуваннях бойовиків «ЛНР» і «ДНР». Вони декларують, що формують перший та другий армійські корпуси бригадного складу. Перший корпус – це Донецька область, другий корпус – це Луганська область. Починаючи з рівня батальйону і вищого у них немає достатньої кількості своїх офіцерів високого рівня, які можуть готувати і застосовувати підрозділи. Тому вони залучають фахівців з РФ. Чим вище рівень органу управління, тим більшу кількість діючих офіцерів Збройних сил Росії ми спостерігаємо.

За нашими оцінками, всього бойовиків з так званих «ЛНР» і «ДНР» налічується понад 32 тисяч осіб. Все це незаконні збройні формування, які називають себе «армією Новоросії». Якщо ми умовно розділимо їх то ми зрозуміємо, скільки всього є в їх складі бригад і батальйонів, а отже, і командирів, які їх очолюють. Мова іде про сотні офіцерів, які направлені з Росії. Серед офіцерів є фахівці, які займають командні та штабні посади, які можуть застосовувати сучасні засоби зв’язку, розвідки, радіоелектронної боротьби. Вибачте, але таких фахівців важко знайти серед місцевих шахтарів і трактористів, скажемо так. Бо це люди, які повинні мати певну освіту, підготовку. Командний склад цих «батальйонів» я б розділив 50 на 50. Половина – це найманці, які приїхали з РФ, інша половина – це діючі представники армії РФ. Місцевих жителів серед командирів - небагато. Навіть в соціальних мережах місцеві жителя виклали інформацію, як представник Генштабу Росії, поважний генерал-лейтенант чомусь у складі «робочої групи» працював серед цих незаконних формувань на нашій території, проводив інспектування полігонів бойовиків, зустрічі з місцевими лідерами терористів. Що він там робив? Нехай кожен здогадається сам.

Зазначу, що чим більше депресивний регіон Росії, тим більша кількість людей приходять до пунктів вербування і потім їх можна зустріти серед терористів, які воюють на Донбасі. Серед полонених або серед вбитих можна побачити представників практично з усіх регіонів, абсолютно уся географія представлена на Донбасі. Навіть з Далекого Сходу Росії люди є. В Росії пункти вербовки діють на базі багатьох ветеранських організацій, тож долучитися до війни на Донбасі зовсім нескладно. Це не хаотична робота, це іде цільова робота по залученню добровольців, найманців із Росії на війну.

Крім постачання людських ресурсів, після підписання Мінських угод ми фіксуємо продовження постачання техніки бойовикам із Росії. Візьмемо для порівняння ситуацію станом на 10 березня, коли тільки-тільки було розпочату реалізацію Мінських угод і сьогоднішній день. Танків тоді було 450, зараз вже понад 500. Навіть враховуючи втрати бойовики за допомогою Росії збільшують кількість бронетанкової техніки. Йдемо далі. Бойові броньовані машини, було близько 470, сьогодні це близько 700. Все це без урахування військової техніки, якою керують кадрові російські військові у складі збройних формувань армії РФ на території України. По артилерії було десь 360 одиниць ствольної артилерії, нині близько 500.

За невеликим винятком щодня ми спостерігаємо десятки обстрілів наших позицій, що, незважаючи на умови припинення вогню, ведуться зразками озброєння, яка за умовами Мінської угоди, мала бути відведеною із зони конфлікту. Звичайно, коли є загроза життю і здоров’ю наших людей, то наші військовослужбовці мають право відкривати вогонь у відповідь. Але знову ж таки, з використанням тієї зброї, яка дозволена Мінськими угодами. Тобто ми відкриваємо вогонь у крайньому випадку. Зауважу, що кількість ведення вогню к відповідь з нашого боку в рази менша, ніж це роблять терористи. Тому говорити про те, що та сторона є ініціатором і зразковим дотримувачем цих угод ми не можемо, вони ці угоди намагаються зірвати. Будь-який випадок, будь-який обстріл вони через свої ЗМІ передають, перекручуючи факти. Обвинувачують в усьому українську сторону, нібито вона порушує угоди, першою починає стріляти. Вони це роблять навіть при тому, що факти порушення перемир’я з боку бойовиків фіксують представники ОБСЄ, а також бачать і оприлюднюють розвідки інших держав.

Серед бойовиків - місцевих жителів, які взяли в руки зброю з ідейних переконань - лічені відсотки. Тому «ЛНР» і «ДНР» робили все, щоб силою, підкупом, шантажем залучити місцевих жителів до участі у незаконних збройних формуваннях. Частково їм це вдається, але процент місцевих не перевищує 10%-30%, в залежності від конкретного підрозділу. Підкреслю, що це вже мова не про ідейних, а про тих, які за 100 гривень змушені стояти на блокпостах. Враховуючи ситуацію, в яку бойовики загнали регіон, а також враховуючи репресивність терористичних лідерів, воювати для багатьох людей є вимушеною мірою щоб прогодувати себе і власну родину. Але це не ті ідейні бійці, які кидатимуться на танки. По наших оцінках, керівництво так званих «ЛНР» і «ДНР» виконало план нещодавньої мобілізації на 10% - 15%. Що в такому разі залишається робити лідерам «ДНР» і «ЛНР»? Вирішувати питання комплектування за рахунок громадян інших держав, перш за все росіян, які за гроші беруть участь у діяльності незаконних збройних структур, тобто є найманцями. Відсоток місцевих громадян, які беруть участь у конфлікті на боці бойовиків менший, ніж відсоток найманців.

Слід також наголосити на можливість дестабілізації ситуації в українських містах напередодні та під час травневих свят, зростає імовірність наступу ворога.

Противник дуже намагається використати 9 травня в своїх інтересах. Але незважаючи на це, люди в регіоні в цілому на нашому боці та готові робити все, щоб унеможливити провокації. Щодо, власне, наступу, то ще раз повторю, що їх готовність наступати залежатиме не скільки від наближення 9 травня, скільки від нашої готовності та спроможності стримати та відбити агресію