"Навіть коли пораненим захисникам болить, вони підтримують медиків" - історія лікарки з Чернівців, яка рятує українських бійців

У Чернівцях є лікарка-інфекціоністка, яка з 2014 року їздить на передову, аби допомагати українським військовим. У війні, в якій Україна захищається від росії, її місія почалася ще тоді, коли арена бойових дій була сконцентрована виключно у Донецькій і Луганській областях.

25 серпня 2023 року очільник Чернівецької ОВА Руслан Запаранюк вручив відзнаку Президента України "За оборону України" лікарці з Чернівців Ользі Кобевко. Вона працює інфекціоністкою в обласній клінічній лікарні. Паралельно з 2014 року лікарка неодноразово їздила до бійців на фронт у той період, коли бої тривали на Донеччині та Луганщині.

З початком повномасштабного вторгнення рф Ольга Кобевко продовжила надавати волонтерську допомогу ЗСУ та цивільному населенню у прифронтових регіонах України. 

Ми поспілкувалися з Ольгою про те, як почався її волонтерський шлях, які були потреби у військових у 2014 році, і як вони змінилися зараз, як в Україні змінювалася ситуація зі спорядженням і навчанням бойових медиків, і що бачила медикиня, коли відвідувала деокуповані українські території під час повномасштабної війни.

“Я виросла в такій родині, де Степан Бандера був героєм ще тоді, коли майоріли червоні прапори радянські на адмінбудівлях”

Медикиня каже, що не може навіть чітко пригадати, коли саме зрозуміла, що росія - ворог. Адже в неї завжди було усвідомлення, що рф Україні точно не друг. Те ж саме стосувалося і Радянського союзу.

“Я виросла в такій родині, де Степан Бандера був героєм ще тоді, коли майоріли червоні прапори радянські на адмінбудівлях. В школі у шість років мені дали завдання намалювати прапор України - тоді це був прапор СРСР, червоний з синьою полоскою внизу. А я в свої шість не розуміла, бо знала, що в Україні жовто-блакитний прапор є. Тому я намалювала жовто-блакитний прапор і мала дуже великі проблеми - мене ізолювали від дітей на місяць, я вчилася в окремому класі. У мами були проблеми на роботі, тому що вона працювала в державній структурі”

Ольга каже: вивчаючи історію України, не знаю, як можна було думати про росію інакше, ніж як про ворога, адже тамтешній імперіалізм завжди переважував цінності цивілізованого суспільства.

Тому Ольга розуміла: цей ворог завжди намагатиметься знищити Україну, але спочатку - втрутиться в усі її процеси. 

Все почалося з Помаранчевої революції

Для Ольги Кобевко війна з росією почалася ще задовго до Революції Гідності, а саме з Помаранчевої революції. Вона зрозуміла, що в України сильний ворог, який намагається проникнути всередину її країни.

Спочатку вона була медиком Помаранчевої революції, потім - Революції гідності. А потім сталося вторгнення в Крим, і тоді Ольга допомагала першим переселенцям звідти. А коли почалася війна на сході України, лікарка перенаправила свої сили для допомоги фронту.

І вже влітку 2014 року відбувся перший виїзд Ольги в тодішню зону АТО (антитерористичної операції). Медиків тоді було мало, тож “зайвих рук” не було, доводилося допомагати військовим медикам початківцям розібратися з медикаментами та оснащенням, вивчати міжнародні стандарти, - згадує лікарка.

“Тоді призначали медиків взводів, хлопців, які мали елементарні поняття. Приїжджала, допомагала їм розбиратися з медикаментами. Ми тоді лише починали, не знали “натівських” стандартів, працювали зі старими джгутами”

Ольга намагалася впровадити всі відомі світові практики військової медицини та дістати сучасне медичне спорядження на передову. Трохи пізніше, коли налагодилося постачання армії, і зменшилися потреби, лікарка вже допомагала пораненим у військових шпиталях.

Жінка пригадує: в той час, коли війна з росією була ще на самому початку, навіть військові медики, які навчалися на воєнних кафедрах, мали ще радянську базу знань, індивідуальні перевʼязувальні пакети (ІПП) і джгути Есмарха. 

Але завдяки інтернету була змога подивитися, як працюють армії світу, набиралися навичок і шукали всі засоби, які використовуються в сучасних арміях, щоб впровадити їх в Україні.

“У 2014 році не вистачало засобів, бо не завжди знали, де їх знайти, і не завжди знали про всі моменти користування такими засобами. Якщо тоді сучасні турнікети були інновацією, то сьогодні це така звичайна річ. І сьогодні ми шукаємо саме якісні турнікети, а не які-небудь”

Отже, якщо у 2014 році лікарка просто шукала, де дістати сучасні медичні засоби та спорядження, то зараз вона шукає все це у великій кількості. І головна задача під час повномасштабної війни - забезпечити військових якомога більшою кількістю найкращого медичного спорядження і препаратів.

“Слава Богу, ми вже відійшли від радянських стандартів. Частину ми беремо від Канадської армії, частину - від НАТО, від Ізраїльської армії. І все це впроваджуємо в ЗСУ. І вже в 2017 році рівень надання допомоги пораненим був вище, ніж у 2014 році”

Так з 2014 по 2019 рік Ольга Кобевко регулярно їздила на передову, аби допомагати захисникам. А також була інструктором - навчала медиків в тилу і на фронті. Але потім почалася пандемія коронавірусу, через яку лікарка була потрібна у рідних Чернівцях. 

Під час повномасштабної війни допомога стала потрібна як військовим, так і цивільним

До повномасштабної війни лікарка готувалася заздалегідь. У лютому 2022 року вже були зібрані рюкзаки: окремо - для виїзду на фронт, окремо - з найважливішими речами для родини.

Коли росія розпочала широкомасштабне вторгнення на територію України, Ольга Кобевко продовжила їздити туди, де допомога потрібна найбільше - в райони бойових дій, аби надавати допомогу пораненим захисникам.

Але тепер жінці довелося також відвідати і деокуповані території і там допомагати цивільним. Так було після деокупації Ірпеня, Бучі. Там не було медиків, але залишилися люди, які пережили російську окупацію, мали хвороби та поранення.

Далі лікарка знову стала їздити у військові шпиталі для лікування поранених військових.

Після виїздів до шпиталів жінка знову поверталася у Чернівці, працювала у лікарні. Потім восени минулого року відбулася деокупація частини Херсонської області, тож допомога знадобилася там у віддалених селах. Бої ще велися, але треба було доставити медичні засоби.

“Я б не сказала, що це розділення роботи. Просто це процес, який не зупиняється. Все залежить від потреби”

Види поранень у військових не змінилися з ходом війни. Хіба що поранених хлопців та дівчат зараз значно більше, ніж було до 2022 року. Захисники їх отримують від різних типів зброї, газових отруєнь, уламків, артилерійських обстрілів, снайперських пострілів, від різного стрілецького озброєння. Тому медик має завжди знати, як діяти при всіх видах поранень, - каже Ольга.

Що мотивує, “заряджає” та надає сил

Лікарка зізнається: їй складно знайти відповідь на питання, де вона бере сили, аби впродовж стількох років допомагати на передовій і поєднувати це з роботою в лікарні.

“Я собі багато разів ставила це питання. Напевне, це мої цінності і пріоритети, які виставлені були в моєму житті з дитинства. Тому що, наприклад, включитися в процес Революції було дуже просто, не було якихось роздумів. Для допомоги на війні так само не потрібні були роздуми. Просто я обирала той напрямок, де я можу бути корисною. Бо це я вмію, це я знаю”

Водночас пандемія коронавірусу дуже жінку виснажила, адже у Чернівцях та області була велика кількість хворих (згідно з даними Мінфіну, 155 тис. 406 за два роки). Коли пандемія пішла на спад, медикиня трохи перевела дух, адже здавалося, що страшніше вже не може бути нічого. Але виявилося, що ще й як може.

Почалося повномасштабне вторгнення рф. Тож не було часу ані на вагання, ані на втому, ані на роздуми про те, як правильно спланувати все, аби викроїти трохи часу на себе.

“Увесь вільний час, усі свої відпустки, вихідні, відгули, відпустки за власний рахунок я використовую на поїздки. Тобто чи доставити машину, чи медичні засоби, чи допомогти у прифронтовому госпіталі”

Водночас кожна поранена людина, якій потрібна допомога - це чиясь доля та історія. Лікарка каже: в часи війни важко відсторонитися вій неї. Але в Ольги Кобевко є одне правило: біля поранених не має бути якогось негативу. 

“Скажу, що поряд з пораненими і не виникає якихось негативних думок. Навпаки - навіть коли пораненим захисникам болить, вони підтримують медиків. Це постійна вдячність від них, а наша - їм. Ця постійна підтримка одне одного навіть не дає подумати, що ти втомився чи треба перезавантажитись. Вдячність від бійців надихає”

Але якщо випадає все ж вільний час, його Ольга любить проводити на рибалці. Так сталося, що саме під час війни вона почала цінувати тишу і спокій, яких вимагає процес ловлі риби. 

Чи треба мати медичну освіту, аби допомагати пораненим захисникам і захисницям

За словами лікарки, є градація надання допомоги: домедична, медична, спеціалізована. І люди, які не мають медичної освіти, але хочуть допомогти, можуть бути корисними.

В Україні є бази з навчання тактичної медицини, тобто першої домедичної допомоги. Там можна навчитися працювати парамедиками. Організацій, які надають такі знання і навички, достатньо. Є навіть такі, які після випуску дають сертифікати, - каже жінка.

Ольга Кобевко пояснює: специфіка такого навчання в тому, що отримані навички знадобляться не тільки у бойових діях, а й під час надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Почати жінка радить з того, аби пошукати в інтернеті, де від вас є найближчий центр або організація, яка навчає тактичній медицині. Вони переважно навчають безкоштовно.

Фото - зі сторінки Ольги Кобевко у Facebook