Пожежний-рятувальник з Краматорська Михайло Михайліна, який ризикує життям заради порятунку інших

 Рятувальник — це той, хто під час надзвичайної ситуації діє оперативно, рятуючи життя забезпечивши безпеку кожного, навіть ціною власного життя”, – Михайло Михайлін, пожежний-рятувальник 30 державної пожежно-рятувальної частини 12 державного пожежно-рятувального загону Краматорська. Народився в Харківській області, але все життя мешкає в місті Краматорськ. До лав рятувальників приєднався у 2015 році. За час відданої служби має нагороди: відзнаку Президента України “За оборону України” та нагрудний знак “За відвагу в надзвичайній ситуації”. Про це повідомляє Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) у Донецькій області. Михайло завжди захоплювався професіями, які приносять реальну користь людям, тому, коли друг, а тепер вже колега, запропонував випробувати себе в ролі рятувальника, він не вагався. “Спочатку було важко звикати до графіка і специфіки роботи, але я швидко освоївся і тепер вже майже 10 років працюю в цій сфері, не уявляючи свого життя без цієї професії”. Михайло неодноразово допомагав постраждалим у найважчих умовах та найбільше запам’ятав день, коли з-під завалів довелося рятувати чоловіка. “В один з осінніх днів ворог обстріляв місто Краматорськ, влучання прийшлося в приватний житловий будинок. Прибувши на місце події ми почали шукати під завалами людей, в якийсь момент почули крики про допомогу. Чоловіка придавило стелею власного будинку. Ми чітко розуміли, що кожна неправильна дія може стати фатальною, тому працювали з обережністю, зберігаючи спокій та надію. Крок за кроком ми обрізали частини конструкції, чоловік хоч і не бачив нас, але чув слова підтримки. Зрештою, нам вдалося витягти його живим подолавши страх”, – поділився рятувальник. Через тривалу суху погоду і постійні обстріли на деокупованій території Краматорського району виникали масштабні лісові пожежі, до ліквідації яких також залучався Михайло, попри всі загрози. “Щоразу, коли виїжджали на гасіння лісових пожеж, ми розуміли, що можемо натрапити на вибуховий пристрій, тож кожен крок давався важко. Бігти через густий дим і вогонь у важкому броньованому спорядженні — це справжнє випробування”, – розповів пожежний-рятувальник. Рятувальник не раз ліквідовував наслідки ворожих обстрілів та завжди зберігав надію, що під уламками будівельних конструкцій можна знайти живих людей. “Одного дня в Краматорську, коли російська ракета влучила в готель “Сапфір”, знищивши кілька поверхів споруди, я у складі караулу прибув до місця обстрілу, через декілька годин після влучання, бо подія відбулася перед моїм заступанням на добове чергування. Змінивши колег продовжили аварійно-рятувальні роботи з надією, що люди під завалами ще живі. Кінологи допомагали нам звужувати зону пошуку, працювала важка техніка, а під плитами ми чули звук, який спочатку здивував усіх — виявилося, це працювало радіо. До восьмої вечора ми розбирали будівельні уламки та на превеликий жаль, ми знайшли фрагменти людського тіла…”, – з жалем розповів Михайло. Сім’я рятувальника з початку повномасштабного вторгнення залишились разом із ним у Краматорську. Вільний від роботи час рятувальник намагається присвячувати своїм рідним, а також полюбляє з колегами грати у волейбол. “Я мрію про те, щоб війна скоріше закінчилася та люди повернулися до нормального життя в рідних домівках”, – Михайло Михайлін.повідомляє pro100media.com.ua