“Хоч якась дія - краще, ніж бездіяльність” - як українці не дають забути про полонених захисників

Вже другий рік поспіль по Україні проходять акції на підтримку військовополонених, зокрема захисників Маріуполя та Азовсталі. Серед учасників таких акцій - родичі та близькі військовополонених, а також просто люди, яким не байдужа доля полонених захисників.

3 січня 2023 року відбувся великий обмін полоненими з росією, під час якого повернулися 230 українців. Але серед них не було жодного азовця. 

У листопаді минулого року Офіс омбудсмана України повідомив, що росія не хоче повертати своїх громадян, тому призупинила обміни. За даними Мінреінтеграції, росія тримає в полоні 4 337 українців, більшість із яких - військові. 

Після великого обміну командир 12-ї бригади НГУ "Азов" підполковник Денис Прокопенко ("Редіс") у себе в Facebook написав, що у російському полоні досі залишаються понад 900 азовців.

Водночас фактично вже другий рік поспіль в різних містах України відбуваються акції на підтримку полонених захисників. Організаторами таких акцій є представники Асоціації родин захисників Азовсталі.

5-7 січня акції підтримки полонених відбулися у Києві, Одесі, Хмельницькому, Павлограді, Кролевці, Харкові, Кременчуці, Кривому Розі, Овручі, Чернівцях, Івано-Франківську. Організаторами були родини військовополонених Маріупольського гарнізону.

Ми поспілкувалися з однією із учасниць такої акції у Чернівцях Наталією. Говорили про те, як організовуються такі акції, яка їх мета, чим вони можуть допомогти в питанні повернення полонених, та чому навіть маленьке нагадування про полонених - це вже велика справа.

Ця тема стосується Наталії особисто, адже в полоні перебуває член її родини, який боронив Маріуполь у лавах АЗОВу. Дівчина пригадує, що мітинги на підтримку полонених почалися ще у 2022 році після того, як оборонці Азовсталі вийшли з території заводу у російський полон.

Вже тоді люди почали казати владі, що хлопці чекають на звільнення. І ця тема актуальна досі, оскільки до 3 січня 2024 року впродовж восьми місяців не було жодного обміну полоненими. А що стосується саме азовців, то їх не міняли вже більше року.

Якщо порівнювати з 2022 роком, то тоді тема полонених широко розповсюджувалася як в Україні, так і в країнах заходу. Але з часом розголос почав вщухати, тому родини полонених вважають необхідним постійно про це нагадувати через мітинги та в соцмережах.

І якщо в Києві такі мітинги влаштовують регулярно, то в інших містах - не надто часто. І оскільки родини полонених з різних міст спілкуються між собою, то ініціатива провести акції за межами столиці народилася сама собою. Адже не всім родичам полонених зручно щотижня їздити у столицю.

Оголошення про акцію одразу розкидали по соцмережах та месенджерах із думкою:

У день мітингу, тобто в неділю, різко зіпсувалася погода - похолодало і пішов сніг. Тож Наталія побоювалася, що ніхто не прийде, але всередині все ж плекала надію.

Отже, на першу таку акцію у Чернівцях прийшло набагато більше людей, ніж очікували організатори. Вже в процесі доєдналося ще близько 20 людей. Серед учасників були не тільки сімʼї, а й просто небайдужі люди. 

Також прийшла жінка, яка вже втратила на війні свого чоловіка, але вирішила підтримати сімʼї полонених. Бо, мовляв, вона не може вже нічого зробити для свого чоловіка, але може хоч якось допомогти живим.

Була поліція, яка охороняла. Були люди, які зупинялися, аби прочитати плакати, послухати промови. Водії, які проїжджали повз, сигналили на знак підтримки. Навіть підійшов іноземець, аби поцікавитись, що це за акція. Наталія сподівається, що й цей іноземець поділився у себе в соцмережах фотографією або дописом про акцію, і таким чином теж приверне увагу спільноти до питання полонених.